“Проблема хліба” Валер’ян Підмогильний (1923)

Біль та випробування тривало спіткали українців. Наш терновий шлях розпростався боляче і тяжко. І, на жаль, триває донині. Важливо, пам’ятати про скоєне й асимілювати досвід у майбутнє.
Одну із таких випробувальних подій автобіографічно зафіксував Валер'ян Підмогильний в оповіданні "Проблема хліба". Питання духовності стрімко постає та розвивається на підґрунті голоду. Таким чином, тотожно автор окреслює проблему хліба, порівнюючи із моральними цінностями.
Шукаючи способи роздобути їжу, головний герой має «вибивати» харчі будь-яким способом. Проте, на щастя, трапляється жінка, яка здатна врятувати його. Пошук "легкого хліба" постає власне "проблемою хліба" і змушує сприймати твір глибше.

“Син” Валер’ян Підмогильний (1923) 

Твір з підзаголовком "Оповідання з часів голоду", датований 1923, став одним із кращих в українській літературі про голод початку 1920-х років і мав неабияку популярність серед читачів. 
У центрі розповіді – сільський хлопець Грицько Васюренко, який, хитаючись від голоду, віддає останнє хатнє начиння і вишиті сорочки, аби виміняти їх на хлібину й прогодувати стареньку матір. Автор осмислює психологію голодного суспільства, де кожен вимушений балансувати на межі людяности й інстинктів самозбереження. 
Валер'ян Підмогильний (1901–1937) – один із найважливіших авторів Розстріляного відродження, який став жертвою сталінських репресій та був убитий радянською владою 1937 р. в урочищі Сандармох.

Драма “97” Микола Куліш (1924)

Не тільки Голодомор 33-го був геноцидом, а й інші два голоди теж. Драма “97” описує події у селі на Херсонщині під час голоду 21–22-х років. Комуністи відібрали в села всю їжу. Головний конфлікт твору – це вибір між церковною чашею та хлібом. Віддати чашу означало б для селян відмовитися від Бога. Та чи голод не сильніший за віру?
Село розділилося на фанатиків-комуністів і на ходячі трупи селян. У п’єсі показано жахливі речі, до яких людей призводить голод. Первинний фінал п’єси автор був змушений змінити. 
Микола Куліш (1892–1937) – провідний драматург 20-х років ХХ століття. У його доробку ще багато цікавих п’єс: “Патетична соната”, “Народний Малахій”, “Мина Мазайло”, “Маклена Ґраса”. 1937 р. розстріляний як буржуазно-націоналістичний драматург.

 “Марія” Улас Самчук (1934) 

Написана в 1934 році, стала першим твором, який розповів світові правду про Голодомор 1933 року. У центрі твору – історія життя української селянки Марії. Вона ж символ України – морально стійкої, але беззахисної перед злом.
Самчук зображує страждання всього народу, висвітлюючи, як політика радянської влади призвела до катастрофічного голоду. Автор змальовує страхітливі сцени голоду і занепаду, що контрастують із живописними українськими пейзажами, підкреслюючи величезну трагедію Голодомору.
Улас Самчук (1905–1987), один із найвизначніших українських письменників ХХ століття, залишив глибокий слід у літературі завдяки своїй послідовній європейській орієнтації та категоричному неприйняттю радянської влади. 

“План до двору” Тодось Осьмачка (1951)

Повість Тодося Осьмачки (1951) – психологічно-символічна розповідь про українське село, поглинуте темрявою колективізації та Голодомору. "План до двору" означає насильницьке загарбання всього, що належить селянам: домівок, землі й майна. Суть полягала в тому, що родину виганяли в одних сорочках з оселі, а все, що лишалося, забирала собі сільрада. 
Утікаючи від голоду й свавілля режиму, персонажі опиняються в пастці, де зникає мораль і залишається тільки боротьба за виживання. Автор тонко поєднує гірку реальність з багатошаровими символами, щоб передати біль народу, знищеного терором, і водночас глибоку віру в незламний дух, який, попри все, залишається непокореним.
Історія життя самого Тодося Осьмачки (1895–1962), видатного діяча періоду українізації — черговий приклад долі, зламаної більшовицьким режимом. 

“Третя рота” Володимир Сосюра (1960) 

Роман-сповідь, де автор щиро розповідає читачеві про своє життя, приватні думки, емоції й невдачі. Окрім того, Володимир Сосюра відверто описує всі трагічні моменти нашої історії. У тексті багато згадок-подробиць із культурного життя тих часів.
Голодомор Сосюра назвав “найстрашнішою у його житті подією”: “Я бачив тільки краплю страждань мого народу, та й ті краплі падали, як вогняні, на моє серце і пропікали його наскрізь”. Написав це ще тоді, коли навіть говорити про Голодомор заборонялося.  “Третя рота” (1960) – автобіографічний роман, в якому автор розповідає про своє становлення від 1926 р. Спершу дивує той факт, що починав автор свій шлях як переконаний комуніст, але голодомори, репресії, самогубства та розстріли друзів переконали його в нещирості й насильницькій природі цієї ідеології.

“Медаль” Григір Тютюнник (1972)

Важливо пам’ятати про ще один голод 1946–1947 років. Згадки про цей період можна зустріти в художній новелістиці Григора Тютюнника, зокрема у тексті “Медаль”. Зобразивши старого колгоспника, який опух від голоду так, що не міг підвестися, автор показує на контрасті блиск нагороди й злиденне існування в повоєнні роки, голодне марення, виснажливу працю, і байдужість офіційної влади до людини. 
Тому це нагородження є не виявом турботи чи шанобливого ставлення, а проявом злочинної байдужости та блюзнірства. Психологізм, експресіонізм, трагізм та метафоричність підсилюють загальне враження від описаних подій. Цікаво, що біографія Григора Тютюнника (1931–1980) містить багато особистої драми: дитина політичного в’язня “ворога народу”, згодом і сам колишній таборовець, а ще неймовірний письменник і патріот. 

“Перед грозою” Григір Тютюнник (1972)

Оповідання про гнітючу силу випадку. На тлі жахаючих екзистенційних подій зображено щоденні випробування, які стають буденністю у часи всенародної біди. Тютюнник не говорить прямо про Голодомор, але прояснює це натяками. 
Так маленька Мотря, тільки прокинувшись, відразу обливається слізьми голодної дитини, мати приходить із роботи з опухлими ногами, а Василько фантазує про смак молока, вгледівши старий коров‘ячий слід в землі. “Перед грозою” – нарис дня голодної сім‘ї, найтонше викладено в тім відчуття людської трагедії, часто безсилої перед фатумом.
Григір Тютюнник (1931–1980) мав лише півтора року, коли з родиною трапився перший голод 1933-го. Згодом, у 1942-му, історія повторюється, тоді Григір згадуватиме, як їв жолуді й конину, ще не знаючи, що попереду 1947-мий…

“Каміння під косою” Ольга Мак (1973)

Реалістично жахлива розповідь, основою якої є спогади письменниці. Місто на той час було останньою надією для десятків тисяч нужденних, які прибували з усіх околиць, намагаючись урятуватися від голодної смерті.
Головний герой, п’ятнадцятирічний сирота Андрій, утік з дитячого будинку і вирушив до Харкова щоби вижити. Хлопчик тримається своєї позиції, ідеалів, яким не зраджує навіть тоді, коли постає вибір між честю та смертю. Опинившись у гіркому становищі, він зіштовхується з жорстокою реальністю: там, де одна людина виживе завдяки скибці хліба, сотні загинуть, залишившись без нічого. 
Ольга Мак (1913–1998) з власного досвіду знала, що таке голод, скрута і репресії близьких (мовиться про її чоловіка). Провела більшу частину життя на чужині, але творила для України, осмислюючи минуле й порушуючи важливі моральні питання.

 “Протеже дяді Васі” Антоненко-Давидович (1989)

Оповідання зі збірки “Сибірські новели”. Історія в’язня, що виконував обов’язки канцелярського секретаря на Сибіру та начальника таборового Філіалу НКВС Василя Шкатова, не інакше, як дядю Васю. Але найбільше – це історія про вродливу українську дівчину. “Одна тільки біда - глухоніма…” – каже дядя Вася про свою протеже. А може це лише омана…Коханка, стукачка – яку таємницю вона приховує, і як потрапила до такого страшного місця? Чи точно героям повісті потрібно це знати? А Вам?
Борис Антоненко-Давидович (1899–1984) за своє довге життя пережив чимало: звинувачення від влади, довічне ув’язнення, перебування у таборах понад 20 років. Врешті, він був реабілітований, але трагічний досвід, він документально і водночас напрочуд художньо передав у збірці. 

“Сльози Божої матері” Євген Гуцало (1990)

До збірки “Сльози Божої Матері” (1990) входять три повісті: “Голодомор”, “Безголів’я” та “Прокляття”. Усі вони про травматичні події ХХ століття: Голодомор, Другу світову війну й повоєнні роки. 
Теми голоду стосується саме перша повість, яка порушує екзистенційні проблеми: людина зображена в ситуації абсурду – хліб є, а їсти немає що. Гуцало досліджує й аналізує психіку людини та її поведінку: хтось потопає у злі, хтось зберігає в собі світло, а хтось замовкає назавжди. Автор змальовує події за допомогою контрасту: якщо життя важке і похмуре, то природа навколо вражає чистотою і божественністю. 
Євген Гуцало (1937–1995) писав твір зі спогадів очевидців, адже сам народився після Голодомору. У його доробку налічується понад двісті оповідань, два десятки повістей, два романи, три поетичні збірки, книжки для дітей, публіцистика.

  “Кара без вини” Андрій Гудима (1993)

Роман "Кара без вини" (1993) — це трагічна історія про жахливий злочин, скоєний радянською системою проти українського народу. Зображуючи долі селян, автор не лише відтворює страшні картини Голодомору, а й поступово веде читача від початку колективізації, розкриваючи згубні хлібозаготівельні плани та безжальне вилучення останнього в людей. Навіть за жменьку зерна, принесену з колгоспу, чекала жорстока кара – арешт або розстріл. 
Автор ретельно вивчав статистичні дані, історичні джерела і свідчення очевидців, щоб створити максимально достовірну картину подій та показати справжні масштаби лиха. Андрій Гудима (1937) виріс у селянській родині, що зазнала всіх тягарів сталінського соціялістичного режиму, добре знаючи, що таке голодомори, війни та трудодні за жменю зерна.

"Камінь. Біографічний роман" Володимира Шаблі. Книга 2 (2006–2020 рр.)

Історико-біографічний роман, заснований на спогадах і документах батька автора, розповідях родичів, знайомих про часи 20-х, 30-х і 40-х років минулого століття. Твір поєднує у собі кілька часових ліній: дитинство Петра Шаблі й оповідь про початок колективізації, розкуркулення та заслання, а також про 1940-ві роки – часи окупації, бойових дій, коли головний персонаж потрапляє в заслання за «зраду Батьківщини».
Твір про те, як навіть в умовах тотальної несправедливости, серед злиднів, голоду і недовіри можна зберегти в собі людину. Біографічна основа роману, фотографії із побуту тих часів та родини головного героя, документи підсилюють історичну цінність тексту. 

"Камінь. Біографічний роман" Володимира Шаблі. Книга 3 (2006–2020 рр.)

Трагічна розповідь про розбиті мрії поколінь, які жили в СРСР у 1930–1940 р. Роман поєднує соціальний, психологічний та історичний компоненти в одне ціле, змальовуючи жорстокі реалії сталінських репресій і Голодомору.  
Увагу зосереджено на долі головного героя та його родини, яких безжально кидають у вир подій: масові арешти, страти, заслання до таборів ГУЛАГу та знищення найменших проявів індивідуальності. Зображено радянську систему, що сприймає людей як розхідний матеріал, жертвує їхнім життям задля утвердження ідеології. Стиль автора вражає чесністю: на контрастному зіставленні добра й зла відтворено те, як людина, загартована муками, зберігає в собі людяність, навіть коли навколо панує жорстокість. Володимир Шабля (1964), дитиною запам'ятавши багато розповідей та особистих історій з життя своїх бабусь, дідусів, близьких, друзів та сусідів, відтворив на папері трагічну минувшину нашого народу. Писав роман “Камінь” протягом 16 років. 

“Розколоте небо” Світлана Талан (2014)

"Розколоте небо" (2014) — ретроспективне відтворення подій 1932-1933 років, основою яких є реальні історії з села Підкопаївка на Луганщині. Зображено період насильницької колективізації, знищення церков та посиленої агітації вступати до колгоспів; авторка показує, які саме люди були найбільш схильні співпрацювати з радянською владою. 
У центрі подій порядна родина Чорножукових, що звикла гарувати для родинного достатку, але нові порядки совєтів вносять непоправні зміни в побут села. Та персонажі не втрачають людяности навіть у найтемніші часи. Кінцівка дає надію на відновлення сім'ї, а заразом українського народу навіть після такого пекла. Сама Світлана Талан (1960р), хоч і є нашою сучасницею, теж має досить трагічну біографію: багато років прожила в Сєвєродонецьку й була свідком окупації міста.